Триває місія допомоги Сант-Еджидіо в північно-західних регіонах Пакистану. Передаємо останні новини, які надійшли вчора з Пакистану

Середа, 15 вересня, як було обіцяно людям в наметовому містечку, ми повернулися в район Чарсадда, щоб передати другий і набагато об’ємніший вантаж з допомогою.

Місто Чарсадда, куди ми приносили допомогу минулого разу, та Ноушера (обидва міста Південно-Західної прикордонної провінції) стали поселеннями-фантазмами. Всі мешканці були змушені переселитися у намети. Деякі живуть прямо серед могил, тому що місцевий цвинтар, збудований на пагорбі, вцілів від повені.

Почала надходити допомога, і деякі наметові містечка вже організувалися, але кількість постраждалих людей і той факт, що цей регіон і раніше жив у бідності, роблять умови нелегкими.

Так само і цього разу наша група складалася з понад 30 людей. Мешканці наметового містечка, число яких за цей час поступово збільшилося (наразі їх приблизно 750), чекали на нас з самого ранку. Коли вони побачили, що ми наближаємось, вони влаштували велике свято. Передусім діти, яких у таборі понад 60%, були надзвичайно вражені виглядом нашої великої вантажівки, вони оточили нас, співаючи й плескаючи в долоні. Найстарші одразу підійшли привітатися та подякувати за дотриману обіцянку. Деякі дякували Аллаху, що про них не забули.

Оскільки минулого разу ми помітили, як погано харчуються діти, цього разу ми намагалися зібрати для них насамперед висококалорійні продукти. До кожного намету ми принесли два матраци та пакунок, в якому були 15 пачок печива, 1 кг чаю, 10 кг цукру, 20 літрів молока тривалого зберігання, 10 шт. мила, 6 зубних паст, 6 зубних щіток, 2 шампуні, 6 рушників і 5 пакетів з засобами проти комарів для використання ззовні наметів. Ми вирішили роздавати ці речі, проходячи намет за наметом (їх приблизно 140), щоб мати можливість з кожним привітатися і трохи поговорити. Це викликало здивування: зрідка допомога, яка надходила за останні тижні, роздавалася безпосередньо на «подвір’ї» між наметами.

Відчувалася велика потреба розповісти про драму повені, яку пережили місяць тому, в ту жахливу ніч, коли в двох близьких селах до річки Кабул (річка, яка починається в Афганістані та Пакистані, поблизу Пешавара з’єднується з річкою Інд), будинки несподівано наповнилися водою. Деякі найстарші люди не змогли вибратися. Протягом короткого часу потужна сила води зруйнувала всі будинки. Нині всі сподіваються повернутися якнайшвидше до своїх сел й почати відбудовувати будинки. Діти хочуть повернутися до школи, як Басміллах (ім’я Аллаха), хлопчик 9 років, який показав нам картку, з якою він ходив до школи: під час жахливої повені він вирішив за будь-яку ціну її вберегти.

Ми вирішили зробити невеличке свято з ними, танцюючи й співаючи пісні «пуштун». Діти почали танцювати, жінки прикрасили руки «хенною» (вид розпису): в цій місцевості це є знак свята. На багатьох обличчях з’явилися перші посмішки, і кілька сліз зворушення, незвичні для такого суворого народу як пуштуни, допомогли розтопити біль, стримуваний так довго.

Розповсюдження допомоги продовжилося в іншому наметовому містечку, який прийняв приблизно 300 людей. Цей табір набагато бідніший за попередній, і часто низької якості намети не мають навіть підлоги, яка би ізолювала землю. В цей табір ми теж передали матраци та молоко для кожної родини.

Поруч з цими двома таборами є маленький медпункт, відкритий урядом Пакистану для біженців.

Лікар, вражений нашим візитом, показав нам ту мізерну кількість ліків, якими він може користуватися. Ми передали йому ліки, зібрані в Італії. Він подякував і попросив допомогти у постачанні інших ліків, насамперед проти діареї та краплі для очей проти інфекцій, які ми будемо намагатися надіслати якомога швидше.

	PHOTO GALLERY >>